Діти, школа, вчителі... Слова усім відомі і знайомі. Але в кожного свої спогади, емоції, почуття викликають вони. Найчастіше — це дитинство, сміх радість спілкування з друзями-однокласниками, веселі ігри, уроки, перерви, свята, походи... І вчителі, які спливають час від часу у твоїй пам’яті до кінця твоїх днів; від яких ти взяв щось для себе; слова, сказані ними, живуть в тобі і ти звертаєш на них увагу навіть у зрілому віці. Дивно, але так воно і є. Нікуди від цього не дінешся. Школа... Колись ти бурхливо жив у ній, вчився, швидко ріс і мужнів, а тепер вона живе в тобі тихо і непомітно, але завжди присутня, готова зринути у пам’яті в будь-яку хвилину. І деколи хочеться повернутися у її багатоголосся і дзвінку радість, в ту дитячу безтурботність, де все було так просто і легко. Хочеться відчути той політ фантазії на грані здійсненності. Це справді найкращі роки у житті людини. Тому й приходять ці думки з таким теплом і легкістю, тому й не забуваються шкільні роки. І хочеться сказати про школу і вчителів найкращі слова.

                                      Життя пройшло у школі, між дітей

Життя пройшло у школі, між дітей.
Здається й зовсім небагато.
Мільйон питань! Мільйон ідей!
І кожен день у школі — свято!
Хто тут не жив, не працював,
Того не зможе зрозуміти.
І хто ночей не досипав,
Із-за проблем, що мають діти...
А ти учитель і творець,
Наставник ти і виконавець.
Людина просто, на кінець,
В своїй професії — всезнавець!
Тут все життя твоє пройшло
Із добрим словом і душею.
У школі всякого було,
Та серцем ти зрослася з нею.
Для тебе школа — рідний дім,
Тут помисли твої і мрії.
І слава, й сонце є у нім,
Та щирі помисли, й надії.
Тут зустрічі і світлі дні,
Наради творчі й семінари.
Урок, походи і пісні,
І злети, й доленьки удари.
Так, в школі хто не працював,
Й не падав часом від утоми,
Той щастя повного не знав,
І радість тому не відома.
А тут твоє життя пройшло
І лине пісня лебедина.
Хоч всякого в житті було,
Та ти — Учитель, ти — Людина!

Учителю, живи сто літ й неси знання у білий світ!